Валентина Косточка – директорка школи та місцева депутатка з Сахновщини у Харківській області – створила благодійний фонд, щоб допомагати людям, які постраждали від війни.
«Коли ми прокинулись зранку 24 лютого 2022 року від вибухів, мені почали дзвонити усі, хто міг. Основне питання – що робити та як рятуватись від цього жахіття? Вирішили зустрітись у центрі нашого містечка та обговорити подальші дії. Натомість побачили там дуже важливих людей, які нас досі рятують. Ми спитали у хлопців, яка допомога їм потрібна? Вони відповіли, що потрібно це і це. Звичайно, ми швидко організувались і допомогли. За кілька днів до нас приєдналось дуже багато охочих допомогти, і на той час до нас вже почали масово їхати люди з Харкова, який усе більше і більше обстрілювали. Наші активісти почали шукати медикаменти, їжу, а також заселяти до себе переселенців. З цього й почалась історія нашої благодійної діяльності», – розповідає Валентина.
Після двох років повномасштабної війни фонд «Із серцем до людей» продовжує працювати й зустрічати евакуйованих українців уже з Вовчанська. Постійні потреби: їжа, медикаменти, одяг, постільна білизна та різні побутові речі, тому що люди покинули свої домівки з невеличкими валізками – що встигли взяти та були в силах донести. Усе перелічене шукають, купують, розвантажують та видають 18 волонтерів.
Також команда їздить на прифронтові та деокуповані території, де поруч йдуть бої, проте там залишаються цивільні.
«Ми шукаємо такі селища, де взагалі ніхто давно не проїжджав, там і доріг немає. Великі організації зазвичай залишають допомогу у доступних та великих містечках. Наприклад, є далеке поселення, де усе навкруги заміноване, там проживає 15 осіб, а поруч у глибинці є ще одне – там досі є 5 людей – яка там гуманітарка? Зазвичай це старенькі дідусі та бабусі, яким просто нікуди їхати. І не хочуть вони доживати вік у чужих хатах. От ми забезпечуємо їх продуктами та усім, чим зможемо», – ділиться засновниця БФ «Із серцем до людей».
У віддалених селищах проживають не тільки старенькі, що пережили окупацію у підвалах, але й родини з дітьми. Батьки вивозили дітей, а після визволення українських територій повернулись у рідні домівки з різних причин.
«Там є діти, яких батьки повернули після деокупації. А є діти, які були весь час по підвалах під час окупації. Коли ми приїхали на 4 день після того, як наші військові зайшли у село, то побачили маленького хлопчика, що був одягнений у величезні чоловічі сімейні труси. Мама Колі розповіла, що вороги забрали увесь одяг, тому син ходив у тому, що лишилось. Наступного разу ми привезли дитячий одяг та усе необхідне», – згадує Валентина Косточка.
У тих місцях, куди їздять волонтери, немає жодного вцілілого будинку. Люди виживають, як можуть. Валентина розповідає, що, здається, діти в тих селах вже нічого не бояться. Вони за звуками визначають типи зброї. Проте засновниця благодійного фонду впевнена, що ще настане велика потреба у психологах і фаховій підтримці дорослих та дітей. Ті, хто втратили рідних, особливо дітей чи онуків, пережили жахи війни – ці люди тримають усе в собі. І є ті, хто не бачив війни. Як вони знайдуть спільну мову, коли живуть за одним парканом? Потрібно вчитись і знати, як акуратно та безпечно спілкуватись, не травмуючи один одного.
«Є багато історій про загибель дітей. Мама залишила дитину з бабусею та дідусем, тому що думала, що у далеке селище вороги не зайдуть. Коли люди побачили, що військові сусідньої держави наближаються, вирішили вивозити онучку. Машину ворожі танки не пропускали, навіть, коли дідусь казав, що в салоні сидить дитина. Згодом одні військові пропустили, а інші вистрелили вслід. Дідусь біг у лікарню з пораненою дитиною на руках, але не встиг – маленька онучка померла. На жаль, тепер у нас така реальність, де майже в кожній родині горе», – каже Валентина.
Під час цього телефонного інтерв’ю Валентина кілька разів ставить нашу розмову на паузу – до дверей благодійного фонду підходять місцеві діти, які питають, чи можна взяти пухнастого кролика.
«Війна – це велика біда. І коли посеред пекла є можливість подарувати діткам щастя – це тішить. Ніби це проста невеличка іграшка, але люди, які поспіхом евакуювались і не взяли навіть шкарпеток, а тут залишились без роботи – не можуть собі дозволити іграшки з магазинів, це непомірна розкіш у наші часи. Ми дуже вдячні БФ “Глобаль2000 дітям України” за дозвіл роздавати іграшки не тільки переселенцям, а й місцевим дітям – це про єдність, яка вкрай важлива», – зазначає Валентина.
Наразі на Сахновщині проживає 1700 внутрішньопереміщених дітей. Загалом БФ «Із серцем до людей» опікує близько 2000 дітей, у тому числі в деокупованих селах. Щодня ця цифра збільшується, тому що війна триває.